Киянин на візку судиться з недоступним рестораном у… недоступному суді


32-річний киянин Олександр Стадніченко, який пересувається на візку, подав позов до суду на недоступний ресторан “Italianna”. Звісно, недоступних ресторанів, кафе чи центрів дозвілля у Києві тьма-тьмуща. І Стадніченко подавав позов у суд не скільки саме проти цього ресторану.

Але біля дому позивача це був чи не єдиний ресторанчик, який мав побудований за усіма будівельними нормами пандус. Аж тут – і його не стало: власник кафе вирішив на території пандусу розмістити літню терасу. І в Стадніченка, як то кажуть, увірвався терпець.

Принципова позиція позивача – захистити свої права на вільний доступ до громадського закладу, тим самим протидіяти дискримінації за ознакою інвалідності.

До слова, у самий Дарницький районний суд м. Києва чоловік також не зміг потрапити… через бордюри, сходи та інші перешкоди. Як пояснив голова суду Сергій Пойда, наразі тривають ремонтні роботи, та запевняв, що ближчим часом “усе виправлять”.

Вирушаючи до суду, Олександр зателефонував мені й запросив разом із ним прогулятися. “Підемо, подивимося, як мені вдасться потрапити в канцелярію, щоб зареєструвати свою позовну заяву. Здається мені, що не все буде рівно і в суді…”, – пояснив чоловік.

Я охоче погодилася. Тим більше, що минулого року в рамках кампанії “Правосуддя без бар’єрів” я вже моніторила Дарницький суд за вулицею Кошиця, 5-а, і ця судова установа на фоні решти побачених українських судів, була чи не показовою.

До слова, наша прогулянка до суду відкладалася двічі, через калюжі, які збиралися в ямах під час дощу. Тому мій новий знайомий не міг безперешкодно їздити вулицями.

Хоч на візку, та на “коні”

Олександр Стадніченко має інвалідність 1 групи. Через рідкісну хворобу вимушений з 13 років пересуватися на візку. Нині Олександру – 32.

Олександр Стадніченко
Олександр Стадніченко. Тут і далі – усі фото автора

Це симпатичний, розумний хлопець, який чудово розуміється на своїх правах і готовий їх захищати. При тому, що його шкільна освіта закінчилася в третьому класі: тільки-но він сів у візок, школа для нього стала недоступною. Лікарі наполягали, щоб батьки віддали дитину в інтернат, на що ті відмовилися й навчали сина дома.

Сашко не закрився від світу – навпаки, із цікавістю його досліджував. І постійно “тестував” себе та оточуючих щодо захисту своїх прав.

Наприклад, кожного разу, як його батьки переїжджали в новий будинок, переобладнували під потреби Олександра не тільки їхню квартиру, а й цілий під’їзд. При чому найчастіше за кошти самої родини. Так був облаштований пандус дому, де нині проживає чоловік. За це йому нині дякують молоді матусі з дитячими візками, підлітки на велосипеді, люди похилого віку, яким часто через вік доводиться користуватися інвалідним візком.

Не маючи ані вищої, ані технічної освіти, Олександр самотужки опанував конструювання й за власним проектом переобладнав свій електровізок. Каже, що візок, як протез, має бути індивідуальним.

“Сьогодні я на своєму “танку” – електричний візок, який разом зі мною важить 205 кілограмів. Та його параметри – ширина 66 см і довжина 110 см – абсолютно відповідають нормам. Тож суд, як і інші громадські, державні установи, має бути доступний…”, – каже мій супутник.

Олександр відчув на собі всі перешкоди бар’єрної України.

Незакінчена шкільна освіта, робота вдома, неможливість скористатися громадським транспортом, купівля продуктів лиш в архітектурно доступних магазинах або через інтернет. Нещодавно Олександр переконав банківську установу викликати до нього додому менеджера, який допоміг відкрити йому банківський рахунок, але потім у тій же установі його “попросили” знайти “довірену особу”, тому що банківський працівник не має змоги щоразу приходити до нього “в гості”.

Недоступність банків
Недоступність банків

Утім, чоловік не губиться. І хоч на собі відчуває кожний камінчик, бордюр, пандус-трамплін, він наполегливо, навіть оптимістично намагається захистити свої права: зокрема, не лінується писати заяви або громадські звернення, щоб усунути ту чи іншу перешкоду згідно із чинним законодавством або Конвенцією про права інвалідів, які гарантують його права як людини.

“Я принципово не витрачаю гроші там, де немає доступності”, – каже Олександр.

Хлопець веде активне життя, полюбляє фотографії, ходить на побачення. На своєму електровізку Стадніченко вивчив свій район Дарниця, уподобав там затишний сімейний ресторанчик “Italianna” і часто там бував із друзями.

Однак усе змінилося влітку 2013 року, як тільки власник закладу вирішив розширитися й… на місці пандусу, виконаного з дотриманням усіх норм ДБН, побудував літню терасу.

Старий пандус забудований
Старий пандус забудований

“Я запросив дівчину на побачення. Недалеко від мого дому є чудове озеро, там вирішили відпочити перед тим, як іти до ресторану. Як раптом я почув гучний шум перфоратора, озирнувся й помітив, що біля мого улюбленого ресторану ведуться якісь будівельні роботи. Уже спиляли поручні й пандус покривали дерев’яним настилом. Це мене глибоко обурило й я попросив покликати власника…”, – розповідає Олександр.

До нього вийшов хтось із ресторану й не дуже чемно запевнив, що в’їзд для інвалідів буде. Стадніченко спробував пояснити, що цим будівництвом порушуються його права, однак до його слів не дослухалися. А на зауваження Олександра, що він так не залишить, йому відповіли щось на кшталт, от тільки не треба тут погрожувати.

“Знаєте, замість зручного пандусу, на якому я міг самостійно й безперешкодно діставатися в ресторан, зліпили ось це…”, – показує Олександр на “злітний майданчик”, який до того ж унизу “обладнаний” рухомою дошкою.

Новий пандус ресторану
Новий пандус ресторану

Стадніченко впродовж року сподівався на добровільне вирішення проблеми, але не дочекавшись, вирішив звернутися до суду. Юридичну консультацію надає йому Дмитро Жарий, адвокат на візку, який сам понад півтора року вів боротьбу за доступність аптек.

Зрештою, його наполегливість і бажання захистити свої права мали реальний результат: тепер ліцензіювання аптек здійснюється за умови посиленого контролю вільного доступу до приміщення.

Приблизно так виглядає нормальний пандус
Приблизно так виглядає нормальний пандус

Фонд “Стратегічні судові справи із протидії дискримінації”, який діє при Коаліції з протидії дискримінації, вирішив підтримати справу Олександра Стадніченка.

Сам Олександр сподівається, що до його справи буде прикута увага українських ЗМІ. Адже його випадок не поодинокий – люди з інвалідністю вкотре опиняються поза соціумом через безглузді перешкоди.

Прогулянка містом

Перед тим як звертатися до суду, Олександр за свої кошти провів будівельну експертизу “придатності” новоствореного “пандусу”. У висновку експертизи зазначено, що “доступ інвалідів та громадян інших маломобільних груп населення до ресторану… має місце лише з’їзд, який не відповідає діючим нормативним документам та має вигляд тимчасового характеру… Такий з’їзд є небезпечним для пересування інвалідів без якоїсь сторонньої допомоги та створює нерівні умови життєдіяльності порівняно з рештою категорій населення…”.

Також в експертизі зазначено, що “правильний” пандус не ушкоджений, окрім металевих перил, які зрізані, і придатний до використання після демонтажу дерев’яної тераси.

У позовній заяві, окрім того, щоб організувати безперешкодний доступ до ресторану, Олександр вимагає компенсувати моральну шкоду у вартості шести тисяч гривень. “Я впродовж цілого року не міг потрапити в улюблений ресторан. А в моєму районі не так багато закладів, які людина на візку може безперешкодно відвідувати. Тож я переконаний, що мають бути жорсткі заходи.

Дискримінація – від безкарності. Немає кому контролювати, на все дивляться крізь пальці, тому й ображають “інвалідів”…”, – переконаний мій співрозмовник.

По дорозі до суду, Олександр розповів мені, що суддівські збори оплатив його похилого віку батько, бо банки переважно не доступні для нього.

По дорозі до суду. Зависокі бордюри, звичайні розбиті дороги
По дорозі до суду. Зависокі бордюри, звичайні розбиті дороги

По дорозі до суду. Зависокі бордюри, звичайні розбиті дороги
По дорозі до суду. Зависокі бордюри, звичайні розбиті дороги

Показав свій “улюблений” мегамаркет, пандус якого настільки стрімкий, що ним користуватися навіть небезпечно. Тому саме цей магазин втратив у його особі постійного клієнта. “Коли відстою своє право на вільний доступ до ресторану, спробую знайти в собі сили вирішити питання з мегамаркетом”, – ділиться своїми думками Олександр.

Стрімкий пандус недоступного мегамаркету
Стрімкий пандус недоступного мегамаркету

Ще хлопець продемонстрував, як через недбалість водіїв, які паркуються на пішохідній частині, вимушений об’їжджати машину нерідко й по проїжджій частині. “Небезпечно для життя: запросто можуть не помітити та збити мене…”, – пояснює мені співрозмовник.

Машини, що перекривають доступ пішохідної частини
Машини, що перекривають доступ пішохідної частини

Ідучи до суду, нам доводилося зупинятися перед кожною “дрібною” перешкодою. Там, де я могла легко переступити, для Олександра це становило труднощі.

Розбиті бордюри, стрімкі в'їзди
Розбиті бордюри, стрімкі в’їзди

Розбиті бордюри, стрімкі в'їзди

Ми “протестували” пандус Дарницької держадміністрації – він виявився стрімким, і мій супутник, доїхавши на електровізку тільки до половини, потихеньку почав скочуватися донизу.

Пандус Дарницької райдержадміністрації
Пандус Дарницької райдержадміністрації

На пандус до казначейства навіть не ризикнув ступати – не доступно. Потім щоб не повертатися назад, вирішили рушити незнайомою дорогою. Як результат, довелося топтати траву, бо окрім сходів, не було іншого спуску.

Відсутність іншого, окрім сходів, спуску
Відсутність іншого, окрім сходів, спуску

Олександрові хоч і боляче від усіх цих бар’єрів, та навчився до цього ставитися майже по-філософськи. Каже, що важко все змінити одразу. Але якщо послідовно та наполегливо діяти в захисті своїх прав – щонайменше говорити, писати, скаржитися – то поступово крига скресне. Інакше – біда.

НЕ СУДилося?

Нарешті дійшли до суду. І тут – не без сюрпризів. Кнопка виклику при вході – дуже високо. “Мають бути дві кнопки виклики. Я маю слабкі руки, тож просто не дістану так високо…”, – пояснює мені Олександр.

Зависока кнопка виклику при вході до райсуду
Зависока кнопка виклику при вході до райсуду

Ми поминули бордюрчик і підійшли до дверей. На гарних різьблених, добротних дверях вирізана назва – Дарницький районний суд. Біля входу розміщалося вже дві кнопки виклику, що неймовірно нас потішило.

Уже дві кнопки перед різьбленими дверима
Уже дві кнопки перед різьбленими дверима

І охоронець за другим викликом вийшов оперативно. Помітивши нас, не здивувався, майже буденним голосом сказав нам під’їхати до службового входу: там пониження й набагато зручніше потрапити в приміщення суду для людей на візку.

Ми бадьоро рушили у вказаному напрямку, та одразу зрозуміли, що оптимізм охоронця даремний. Високий бордюр. Більше того – службовий вхід має дві сходинки, які ніяк не обладнані заїздом.

Бордюр перед службовим входом суду
Бордюр перед службовим входом суду
Сходинки службового входу
Сходинки службового входу

“Занесемо на руках”, – упевнено сказав охоронець. “Це неможливо. Електровізок не можна підіймати…”, – заперечив Олександр.

Покликали голова суду Сергія Пойду, який нам чемно пояснив, що нині суд перебуває в стані ремонту, і тому все до кінця не обладнано. “Зрозумійте, що ці всі: зручності, які ми робимо для наших відвідувачів, ми робимо із власної ініціативи. Ми справді хочемо зробити вхід до суду доступним для всіх категорій населення. Але ж я не архітектор…”, – пояснює Пойда.

Олександр підказує, що є будівельні норми, які детально регламентують всі технічні вимоги до пандусу.

“Я би хотів бути присутнім на судовому процесі, на якій розглядатиметься моя справа. А для цього потрібно щонайменше вільний доступ у суд”, – каже мій супутник.

Сергій Пойда пообіцяв до першого судового засідання по його справі вирішити питання.

Зрештою, вийшла працівниця канцелярії й прийняла документи в Олександра… на лавці біля суду.

Прийом документів на ґанку райсуду
Прийом документів на ґанку райсуду

P.S. Поки готувався матеріал до друку, Олександрові Стадніченко із суду повідомили, що перше судове засідання відбудеться 21 серпня цього року.

Також 16 червня Верховна Рада прийняла законопроект “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвалідів”. У проекті закону йдеться про зміни до статті 161 Кримінального кодексу, а саме – визначається кримінальна відповідальність за дискримінацію людей з інваліністю.

Коментує адвокат Дмитро Жарий: “Очевидно, що зміни направлені на виховну та попереджувальну (превентивну) функцію для недопущення дискримінації людей з інвалідністю в майбутньому. Це гарна новина, зумовлена усвідомленням державою ступеня тяжкості дискримінації для особи з інвалідністю й суспільства загалом. Але багато запитань виникає на етапі ефективного практичного застосування цього механізму. Оскільки в такому випадку провідну роль у захисті та недопущенні дискримінації людей з інвалідністю відіграватимуть вже правоохоронні органи, а не сама особа. Іншими словами: лякати стане легше, але довести справу до реального вироку – практично неможливо. Норма мертвонарождена”.

(Далі буде…)

Ірина Виртосу,
Центр інформації про права людини,
спеціально для УП.Життя

Яка в тебе реакція на цей пост?
Злість Злість
0
Злість
Мило Мило
0
Мило
Провал Провал
0
Провал
Цікаво Цікаво
0
Цікаво
Смішно Смішно
0
Смішно
У захваті У захваті
0
У захваті
Ого Ого
0
Ого
Сильно Сильно
0
Сильно
Що за? Що за?
0
Що за?

Блогер, автор проектів «ІнваФішки» та «Паралічно». Маю інвалідність через травму в шийному відділі хребта, пересуваюся за допомогою коляски. Організатор таборів активної реабілітації, Виконавчий директор ВООІ «Група активної реабілітації». Експерт Національної Асамблеї людей з інвалідністю України, Заступник директора Правозахисної організації «Права людини». Член Комітету доступності м. Буча.

Напишіть відгук

Киянин на візку судиться з недоступним рестораном у… недоступному суді

log in

reset password

Back to
log in