Б – було і добре
Інколи бажаючи комусь дати пораду, чуєш відповідь «ну канєшно, тобі легко говоріть, в тебе ж пандус вдома/коляска пантера/робота… а в мене не так». І наче хотів би погодитись, дійсно, зараз не так, але шлях людина після травми проходить схожий. Перший час всі ми маримо про те, що пройде певний час і все повернеться як було, але так не буває, і саме вчасно це зрозуміти є, мабуть, найвищою цінністю! А ще люди, які трапляються на цьому шляху, які можуть дати правильні «пєндалі». Я теж мешкав на третьому поверсі, не мав доступу до туалету (а навіщо?), нічого сам не робив, бо за мною доглядали “бо так простіше”.
На цьому фото 9 місяців після моєї травми, «інвалід» Віталій, який не вміє робити нічого самостійно, сидить на пелюшці і не розуміє ще, що це не нормально, якого возять, бо він ще сам того робити не вміє і не дуже намагається. Приїхав вперше в санаторій, побачив інших людей, які переважно так само думають і живуть тим самим днем, коли все зміниться.
Десь в ті дні я вперше побачив свою майбутню дружину Uliana Pcholkina, яка разом зі своїми друзями заїхала на кілька годин і які сяяли там, поряд з іншими, випромінювали якусь енергію, яку складно описати словами, але вона була відчутною. Саме тоді в мені вперше проскочила думка, щось треба з цим робити.
В цей день я вперше зустрівся з великим і могутнім сенсеєм Oleg Kolpakov, про якого мені всі розповідали, як про «шийника, який зміг» і я одразу отримав від нього на горіхи за коляску, високу спинку, підлокітники та посадку і, звісно, свою несамостійність. Тоді мене це обурило, але зачепило вдруге за цей час. Саме тоді я дізнався про #ТАР і моєю метою стало потрапити туди будь за що, але про це окремо…
З того часу минуло 9 років, тепер все інакше – я маю більшість з того, про що в той час боявся навіть мріяти, але правильні люди в правильний час трапилися мені на моєму життєвому шляху.
Якщо цей пост прочитають мої братани по шиї, то хочеться вам побажати – не втрачайте ті можливості, які вам дарує життя, і якщо хтось дає вам поради, то варто над тим подумати, особливо якщо це люди, які вже пройшли певний шлях. Але не всі поради корисні, про це теж пам’ятаєте.
Коментарі 9
Виталик в чем согласно с тобой, но травмы у шейников разные, у меня знакомый так вообще на ногах и даже верхолаз, так что терпения всем и не опускать рук, а заниматься. У всех возможности разные и поддержка
Пам”ятаю тебе, як то кажуть – “прикутим” до коляски… Зовсім слабким і безпомічним. Знаю і бачила своїми очима, як ти кожного дня змагаєшся зі своїм тіло за самостійність! Пишаюся тобою! Захоплююся твоєю наполегливістю та цілеспрямованістю! І завжди поряд, аби допомогти у дрібничках, які тобі все ж не вдаються))) Дякую, що ти моя опора і мій орієнтир! Ти найкращий чоловік! ЛЮБЛЮ!!!
(а все інше – відмовки і лінь)
Читала твой пост и вспоминала твой первый лагерь…мы, волонтеры, никогда не занимались предсказаниями, кто из участников и как устроится в жизни, преодолеет/не преодолеет “комплекс инвалида”. Но все же, вспоминая тот, твой первый лагерь, и зная тебя сегодня…ну просто счастлива, что знаю тебя, что хочется ставить тебя в пример. И ещё одно: рада, что таких сильных духом и самостоятельных, как ты, немало. Но может быть ещё больше!!!! И это ещё одна мысль, которая меня настигла в процессе чтения. Вообщем, спасибо, Веталь! До встречи!
Це цього року?
У меня тоже есть калечные фото ))) с торчащими коленками, без боковинок (что это?), без подушки, всегда в спортивном костюме. Остальное не для фб )))) может тоже выложить? )))
У мого чоловіка теж травма шиї ,но я так і неможу переконати його іти далі ,займатися і досягати покращень,.думає так як і ти на початку,що щось зміниться”” може””””.залежний повністю від мене.на те що говорять інші не звертає уваги.дуже важко.
Красавчик!!! Какой сильный пост!! Спасибо тебе ❤️
Зря плавание забросил,мог бы достичь высот,приходи опять в бассейн.В Купаве уже и пандусы и лифт.А.С
Это текст не только спинальникам, но и их сумасшедшим нянькам, которые лишней опекой вредят. Спасибо)